Козацьке

Козацьке — село в Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Перші поселення на його території відносять до 8-9 ст., а поблизу виявлено залишки трипільської культури. Село спочатку мало назву Козача Сторожа, тому що людям першого козацького поселення в урочищі Попове необхідно було оборонятися від ворогів, а з 16-17 ст. – Козача Долина, оскільки село було розташоване в долині Іськів яр. Після чергових нападів степовиків, село пересувалося на північний схід, що сприяло зміні назви до Козача, Козаче, а з поч. 18 ст. офіційно занесене в державні документи під назвою Козацьке.

Залишилась пам’ятка про те, що в 1674 р. на Козачу Долину здійснив напад великий загін турків і татар,що ,як не парадоксально, були “союзниками” П. Дорошенка у боротьбі за визволення цієї території від Польщі і зупинилися табором за 2 км від поселення. Оскільки майже всі чоловіки з села були в той час у війську, старі люди, жінки та діти сховалися від нападників в церкві, яку турки спалили так і не змігши взяти штурмом. Є дані, що тоді загинуло 300 осіб. Дізнавшись про загибель рідних та близьких людей, частина війська, де перебували на службі козачани, знищила повністю турецький табір. З того часу ліс називають Турським.

Землі Козацького належали князю Ксаверію Любомирському, потім Г.О. Потьомкіну, а з 1791 р. переходить у спадок Варварі Василівні Енгельгард (Голіциній)(1752-1815), племінниці Потьомкіна та рідній сестрі Олександри Енгельгард (Браницькій).
Чоловік Варвари Василівни Сергій Федоровича Голіцин (1748-1810), після смерті Катерини ІІ потрапив у немилість до імператора Павла І і в 1797 р. подружжя Голіциних та їхні дев’ятеро синів відправили у Козацьке.
З 1797 р. до 1801 р. в маєтку Голіциних жив І.А. Крилов, на правах секретаря і вчителя. Тривалий час зберігався і дуб, біля якого він любив відпочивати. В свій час був проект благоустрою села, що включав реконструкцію парку та встановлення погруддя великого байкаря, але, як не прикро, так і залишився лише проектом.

Козацьке

Маєток у Козацькому був у занедбаний і неприбутковий. Його вигляд у 1798 р. можна чітко уявити за описом відомого російського літератора Філіпа Вігеля, який прожив там рік: “Безкінечний двір, обнесений тином, в глибині якого відкривались дерев’яні барські хороми, збудовані нашвидкуруч, а по бокам знаходились шість доволі просторих мазанок, замість флігелів, і сад, розведений лише восени, що був лише рядками прутків”.
Господарськими справами у родині Голіциних займалась княгиня. Використовуючи працю кріпаків, вона збудувала двоповерховий маєток, будинок управляючого, двірський дім та було насаджено новий парк (кін. 18 ст.). Згодом парк називали другою “Софіївкою”. В наш час він є пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення.

Двірський дім зі зводами над перекриттям , високим ґаноком та чотирма колонами тосканского ордену був справжнім боярським будинком. Планування споруди запозичене iз традицiйної української “хати на двi половини”. Будинок досить добре зберігся до наших днів, завдяки тому, що вчасно був перекритий шифером.

Козацьке Козацьке

Будинок управляючого був побудований трохи раніше з дерева з 10 колонами у у поєднанні архітектури класицизму та народної архітектури. Розповідають, що саме в цьому будинку проходили домашні спектаклі Голіциних.

Козацьке Козацьке

Останнім нащадком Голіциних по чоловічій лінії в Козацькому був Григорій Голіцин, який продав значну частину маєтку таємному раднику І.І. Фундуклею (1804-1880 рр.). Новий власник скасував кріпацтво в 1861 р., віддав частину землі селянам та збудував спиртовий завод. З 1872 р. маєток перейшов його онуці Варварі Григорівні Голіциній (1851-1908), доньці Григорія Голіцина, що в 1872 р. вийшла заміж за барона Георгія Єгоровича Врангеля (1842-1901 рр.). За часи правління Баронеси виросли нові підприємства.

Козацьке

У 1885 р. побудовано поміщицький палац – велику двоповерхову будівлю в готичному стилі з баштами, галереями та залами. Палац оточував розкішний ландшафтний парк з штучним острівцем і фонтаном, з багаторівневою системою водойм, з альтанкою та сімейним склепом. На жаль, у вересні 1918 р. палац було спалено загоном під командуванням Котовского і зараз можна знайти лише залишки мармурових надгробків тай то десь в яру.
З 1908р. і за час господарювання останньої власниці княгині Тетяни Георгіївни Врангель (Куракіної)(1879-1970 рр.) в селі побудовано цілу низку житлових будинків для працівників маєтку, що збереглися донині. Село на той час мало телеграфний та телефонний зв’язок.

В перше десятиріччя 20 ст. було збудовано великий господарський блок, розташований ліворуч від в’їзних воріт та флігель, розташований праворуч від воріт. Вони мають ступiнчастi трикутнi фронтони з датами “1909”, “1910” та неоготичнi вiкна. Особливо вражає господарський блок, де збереглися ще слухові вiконечка в дахах, над кожним iз яких стирчить маленький шпиль.
На базі куракінських приміщень організовано агрошколу, реорганізовану в агротехнікум, зоотехнікум і врешті в ПТУ-37. В довжелезному одноповерховому господарському блоці розмістились різноманітні об’єкти: церква, майстерні техучилища, млин тощо.

Козацьке Козацьке

Біля флігеля встановлено погруддя Т.Г. Шевченку скульптора Я. Красножина. Виявляється, воно стоїть на могилах князю Голіцину та священику. Надгробки в свій час були розорені мародерами, а імена збиті зубилом і для прочитання потрібна експертиза.
В Козацькому до революції было дві старовинні церкви – на честь Святої великомучениці Варвари та Покрови Божої Матері. Варваринську церкву жителі села побудували на власний кошт в 1781 р. з надією на покоращення життя після приходу до влади Катерини ІІ. На жаль, довгоочікуваного покращення умов життя так і не дочекались, а радянська влада спочатку зруйнувала Покровську церкву, а Варваринську переобладнали на клуб, а потім на спортзал.
24 листопада 2002 р. було освячено відновлений храм Св. вмч. Варвари.

Козацьке Козацьке Козацьке

Довідка:
Андрій Михайлович Куракін (1903-1983 рр.) син останніх власників маєтку в Козацькому під час Другої Світової війни приїздив до села. На ньому був німецький мундир. Князь щось шукав, можливо, сімейні коштовності і не виключено, що його пошуки були вдалими.
Старі люди розповідали, що Андрій Михайлович покликав в ліс двох чоловіків та попросив яму викопати, а через деякий час запропонував їм випити та перепочити. Чоловіки випили та й заснули, а коли прокинулись князя не було. Заглянули в яму і зрозуміли, що князь сам заглибився в грунт на штик і щось там знайшов.
Є інша історія про “скарби Куракіних“, що були виявлені чекістами під підлогою однієї з будівель в 1937-38 рр..
Однак, не виключено, що деякі цінності залишились в Козацкому і після війни. Вже в наші дні в село час від часу навідувються гості зі Швейцарії, Канади, до того ж ці візити часто нелегальні.
В лісі, там, де до 1918-го знаходився палац нещодавно помітили “археологів” з сучасним комп’ютерним обладнанням. Після них в лісі залишились лише вертикальні заглиблення від 1,5 до 7-8 метрів, якщо впадеш, то можна й не вибратись.

 


Переглянути Козацьке на карті більшого розміру
   
Козацьке, маєток Голіциних, Звенигородський р-н, Черкаська обл. | Мандрівка Україною Travelua