Чернігів — стародавнє поселення, по припущеннях археологів, якогось князя Чернеги або Чорного. Коли київський князь Олег в кінці IX століття підкорив країну мешканців півночі, що жили за течією Десни, це місто,  очевидно,  вже існувало,  оскільки на камені,  що зберігся в якнайдавнішій церкві міста, є позначка, що відноситься, в перекладі з грецького літочислення, до початку Х століття.

Період розквіту Чернігова припав на XI століття, при князеві Святославові і Всеволоді Ярославічах і їх спадкоємцях.  В кінці XI століття місто кілька разів розорялося половцями, після чого втратив своє значення центру управління. У XIII столітті,  після розорення і спалювання татарами, Чернігів був приєднаний до Володимирського князівства,  в XIV столітті — до Литовського,  в XV столітті — до Московського,  на початку XVII століття, по Деулінському договору, поступився Литві,  під владою якої і Польщі знаходився до повстання Хмельницького; приєднаний до Московської держави в 1654 році.  З 1801 року Чернігів став губернським містом утвореною тоді Чернігівській губернії.

Із стародавніх церков примітні Успенський Єлецький і Троїцкий Ільінській монастирі і Спасо-Преображенській собор,  споруджені в XI столітті,  а також Борісо-Глебськая церква (XII століття),  яка в XVII столітті була домініканським монастирем.  У Свято-троицком соборі покояться мощі свт. Феодосія (1696),  канонізованого Російською Православною Церквою в 1896 році,  а також преподобного Лаврентія (1868—1950),  канонізованого Українською Православною Церквою в 1993 році.