Берегово

Місто Берегово (Берегове, угор. Beregszasz) – районний центр Закарпатської області , розташований на берегах р. Вірке, що з’єднує р. Боржава з р. Латориця, відомий своїми традиціями виноградарства та виноробства.
Це єдине місто Закарпаття, де переважна більшість населення угорці, поряд з якими проживають представники ще більше ніж 40 національностей. Мови спілкування: угорська, українська, російська.

Місто називають “Українською Угорщиною”. Тут навіть таблички з назвами вулиць двомовні і є свій місцевий час.
На території міста знайдено поселення пізнього палеоліту,неоліту та бронзи, слов’янське та давньоруське городища.

За книгою відомого реформатського письменника П.П. Ференца (1649-1716) на території сучасного Берегово існувало поселення римлян під назвою Перігіум, проте наукових обґрунтувань ці дані не мають.
З 11 ст. територія входить до землеволодінь угорських феодалів. Після смерті угорського короля Андраша І (р.п. 1046 – 1060) його володіння перейшли у спадок синам його брата Бейли І (р.п. 1060 – 1063) – Гейзі, Ласло та Ламперту. Територія Берегово перейшла безпосередньо до Ламперта, який і вважається засновником поселення на берегах Вірки в 1061-1063 рр.

В 1100 р. в місті було побудовано готичний костел, що є однією з найстаріших будівель Закарпаття (пл. Ф. Ракоці II).

У 1241 р. храм, як і загалом все місто, було зруйновано монголо-татарами на чолі з ханом Батиєм. Написи з датами на різних частинах костелу свідчать , що відновлення храму відбувалося протягом 15 – 16 ст.

В 1519 р. костелу було надано статус собору. В 1657 р. храм було пограбовано та зруйновано польським військом князя Любомирського. Згодом собор відновили, але в 1686 р. будівля знову згоріла під час штурму військами Ілони Зріні австрійських військ, які намагалися захистити себе стінами храму.

Відновлено його було лише в 1839 -1846 рр. графом Шенборном. Відбулася часткова перебудова під керівництвом архітектора Альберта Тіхлера. 1 листопада 1846 г. собор освятили на честь Воздвиження Чесного Хреста.

В 1900 р. відбулася ще одна реконструкція, що вважається досить невдалою. Архітектурі сучасного храму притаманні риси готики Східної Словаччини.
Орган для собору створено 1899 р., а неоготичний олтар в 1907 р. Служби проводять угорською мовою.

На стіні будівлі встановлено меморіальну дошку засновнику міста – князю Ламперту.
Перед головним порталом храму стоїть бронзовий бюст короля Іштвана І Святого (р.п. 1000 – 1038), засновника Угорського королівства.

На південній стороні собору встановлено сонячний годинник.
У 1141 р. після численних спустошливих нападів половців король Гейза ІІ (р.п. 1141 – 1162) переселив в поселення саксонців, від чого його почали називати Сасом, Лампертсасом, Лампертхазою (угор. Villa Lamperti).

Звичайно існує й народна легенда заснування міста, за якою пастух Сас на місці сучасної римо-католицької церкви в ямі, розритій копитами воюючих між собою биків, знайшов великий скарб і побудував на цьому місці церкву, а навколо неї місто, яке пізніше почали назвати Берегсасом.

Що стосується назви Берегсас, то її почали використовувати з 1274 р. Назву Берегово місто отримало лише в 20 ст., але не будемо забігати наперед.
У 1247 р. поселення отримало статус королівського міста, а в 1271 р. – стало центром комітату Берег. Розквіт міста припав на період правління короля Лайоша (Людовика) I Анжу Великого (р.п. 1342 – 1382). Але вже наприкінці 14 ст. Берегово стало частиною Мукачівської домінії та перейшло у володіння князя Корятовича, а згодом магнатів Гуняді.
Починаючи з другої половини 16 ст. власниками міста були Буді, Ракоці, Магочі, Естергазі.
В 1566 р. Берегово було черговий раз розграбоване військами турецького султана, внаслідок чого відновлення міста тривало майже 50 років.
В 17 ст. землі перейшли у володіння трансільванського князя Габора Бетлена, який побудував у місті свій палац на місці зруйнованого реформаторами католицького монастиря (вул. Г. Бетлена, №1).

“Графський двір” являє собою ансамбль споруд в бароковому стилі. Ансамбль складається з житлового корпусу та двох господарських будівель, що утворюють прямокутний двір. Центральна будівля прикрашена шістьма колонами, а на фасаді зберігся напис “Бетлен, 1629″.
Будівля в 1686 р. постраждала від пожежі,а також неодноразово перебудовувалась з додаванням інших архітектурних стилів.

З 1945 р. “графський двір” займає Берегівський професійний ліцей сфери послуг, а з 2002 р. відкрився музей Берегівщини, що складається з 4 залів.

Місто грало велику роль у визвольній антигабсбургській війні 1703-1711 рр. та у визвольній війні 1848-1849 рр.
В 1725 р. в східній частині міста поселилися українці та створили свою релігійну общину. В 1825 р. для цієї общини було зведено кам’яну церкву. Сучасна назва храму – Церква Блаженної Діви Марії – матері Христа (вул. Т. Шевченко).
В 1728 р. Берегово переходить до рук графа Лотара Франца Шенборна. У 1869 р. Берегово отримало статус міста, а в 1872 р. було введено в дію залізничну станцію за маршрутом Берегсас-Чоп-Будапешт.

У березні 1919 р. в місті проголошено радянську владу, а у квітні – окуповане румунськими військами.
У 1919-1938 рр. за Сен-Жерменським та Тріанонським мирними договорами Берегсас територіально увійшов до складу Чехословацької республіки та перейменований на Берегово.

У 1938 р. за Віденським арбітражем місто знову ввійшло до складу Угорщини.
У 1944 р. – Берегово зайняли війська радянської армії, внаслідок чого на каторжні роботи було вивезено більш ніж 1,5 тисяч угорців.
У червні 1945 р. Закарпаття увійшло до складу радянської України, а в 1946 р. Береґсас офіційно знову був перейменований на Берегово.
У 1954 р. на базі колишньої літньої резиденції графа Шенборна створено Берегівський вин завод (вул. Шевченко, №120). Вхід на територію заводу закритий, а сама будівля знаходиться в жалюгідному стані.

У Берегово споруджено пам’ятники Ш. Петефі, Л. Кошуту, Г. Бетлену та Д. Ійешу. Також відкрито понад 40 меморіальних дощок діячам історії, культури та мистецтва.
У місті чимало вартих уваги місць.
В центрі міста на площі Л. Кошута розташована реформаторська церква, перша згадка про яку сягає 1247 р. Храм неодноразово перебудовувався та відновлювався. Башта-дзвіниця з годинником з’явилася в середині 19 ст.
В 1919 г. під час чехословацької окупації храм постраждав від пожежі і був відбудований в 1922 р.

Навпроти церкви знаходиться колишній палац комітатського суду (пл. Кошута, №6), побудований в 1908-1909 рр. в стилі необароко з елементами архітектури ренесансу (арх. Ф.Яблонський, І. Копасів, Я.Копасів).
Фасад будівлі складається з центральної частини та правого і лівого крила з дахом типу мансарди.

Під час Другої світової війни в будівлі розмістились комітатські та міські заклади, поліція та суд, а по завершенню війни і до 1971 р. – військова казарма. З 1971 р. й до проголошення незалежності України в 1991 р. в приміщеннях палацу діяв завод точної механіки.
В 2002 р. за підтримки угорської сторони почалась відбудова палацу правосуддя, що знаходився в жалюгідному стані. Нині тут діє Закарпатський угорський інститут ім. Ф.Ракоці ІІ.

Поряд з палацом правосуддя в 1909-1910 рр. було побудовано готель “Роял”, перейменований в радянські часи на готель “Дружба”.
Сьогодні в його приміщеннях знаходиться гуртожиток ім. Ференца Кельчеї (пл. Кошута, №2).

Праворуч розташована площа Героїв.

Ліворуч – колишня Велика синагога, в приміщеннях якої з 1976р. діє Палац культури та відпочинку.
На вул. Сечені під №32 та №34 знаходяться т. зв. будинки-близнюки поч. 20 ст. Краще зберігся палац Г. Кубовича в стилі модерн. Друга будівля , де свого часу жив архітектор Ш. Мейгеш, повністю втратила декор. За радянських часів тут були комунальні квартири.

За Палацом культури знаходиться двоповерхова будівля, 1912р. колишньої єврейської ритуальної лазні, де нині розміщений Берегівський філіал Приват Банку (вул. Сечені).

На вул. Мукачівській, №3 знаходиться одна з історичних пам’яток міста – колишнє управління комітату Берег.
Першу будівлю, зведену в 1880 р., знищила пожежа, але вже в 1890 р. завдяки довгостроковому кредиту угорської влади управління відбудували.
Будівля складається з центрального фасаду та двох корпусів. Центральну частину підкреслюють дев’ять колон на другому поверсі. В будівлі є великий актовий зал з неокласичним декором, де відбулися важливі історичні події та приймалися імениті гості міста.

Нині приміщення колишнього управляння займає Берегівський Медичний коледж та декілька районних державних установ.
Поряд, на перехресті площі Героїв та вул. Мукачівської, в будівлі колишнього готелю “Орослан” (угор. – “Лев”) побудованому в кінці 17 ст. у стилі бароко, з 1993 р. діє Угорський національний театр імені Дюли Ійєша.

З 1967 р. в місті діє спортивна база “Закарпаття” (пл. Корятовича, №1) . На її території діє готель, кафе та відкритий 50-ти метровий басейн з термальною мінеральною водою.

Спочатку база призначалась лише для спортсменів зі всього Союзу, а через деякий час геологи, зробивши лабораторні аналізи підземних джерел, заявили, що вода має цілющі властивості. Подібні за складом води знаходяться в Новій Зеландії, Ісландії, на Камчатці та Сахаліні. Напередодні Олімпіади-80 в Берегово проводилися всесоюзні підготовки.

Кожен бажаючий може тут прийняти лікувальну ванну в теплій хлоридно-натрієвій мінеральній воді (+35 – +40 °C) в будь-яку пору року. Вода басейну рекомендується для лікування урологічних, серцево-судинних, ендокринних, гінекологічних, стоматологічних захворювань, а також хвороб опорно-рухового апарату, дихальних шляхів, обміну речовин, нервової системи, захворювань шкіри.
Вхід до басейну платний. Ціна станом на травень 2010 р. – 20 грн.

Далі прямуємо через старовинний міст в венеціанському стилі 1853 р. до площі Ференца II Ракоці.

Поруч, на березі каналу Верке, розташоване колишнє казино комітату Берег побудоване в 1841 р. за ініціативи другого піджупана Томаша Етвеша (пл. Ференца II Ракоці, №1).
За “Основними правилами поведінки в казино” відвідувачі повинні були “мати гарний зовнішній вигляд, вміти культурно вести бесіду один з одним, дотримуватися правил поведінки в суспільних місцях”. В “правилах” також зазначалося, що керівництво закладу необхідно поновлювати кожного року.

З 1912 р. по 1913 р. здійснювалась реставрація будівлі під керівництвом інженера Шома Мейгеша за проектом арх. Дюли Бешенського. Площу перед казино було вимощено каменем, а поряд посаджено сакури. Будівля стала найгарнішою в місті. Особливо вражав гонтовий дах, округлі башти та верхня частина будівлі прикрашена керамікою та мозаїкою, що в сукупності зображували дивовижного павича. В приміщеннях казино проходили літературні та музичні вечори,бали, засідання.

Після Другої світової війни будівлю використовували як ресторан, а на початку 90-х рр. економічна криза змусила закрити заклад, внаслідок чого будівля почала руйнуватись і лише в 2003 р. ресторан було викуплено та відновлено. Нині тут діє ресторан-готель “Золотий павич”.

Перед будівлею встановлено бронзову скульптуру видатному угорському поету Шандору Петефі.

Неподалік ресторану-готелю “Золотий павич” , в центрі площі Ф. Ракоці ІІ, навпроти “Графского двору” відкрито монумент з нагоди 2000-річчя різдва Христового.
Поряд також знаходиться будівля колишньої комітатської пошти, 1836 р., що до наших днів використовується за призначенням.

На півночі від міста в Чопівці знаходиться реформаторська церква 13 ст. Храм був католицьким, потім в 1610 р. переданий кальвіністами.