Ужгород, історичний центр міста

Корзо

Це і є історичний центр міста – центральна і найбагатолюдніша вулиця Корзо (у перекладі з італійської мови «corso» означає «вулиця, де прогулюються»), де взагалі немає зелені.

Назву вулиця отримала ще за часів, коли містом володіли Другети, також називалась Мостова та носила ім’я відомого угорського письменника і педагога Ф. Казінці.
Частина будинків збудована в чехословацький період.

Будинок на перехресті вулиць Корзо і Волошина, який з першого погляду може не привернути увагу звичайного перехожого, був відомий в минулому під назвою «Білий корабель», яку він успадкував від казенної корчми, що тут знаходилася до 1902 р. В 1909 р. будівля згоріла, проте з часом була відбудована. Нині це житловий будинок з магазинами та кав’ярнями на першому поверсі (Корзо, № 17).

Колишній магазин «Золотий Ключик», нині банк (Корзо, № 19/вул. Волошина, № 5).

Перехрестя Корзо та вул. Волошина або т. зв. Хрест – улюблене місце зустрічі жителів та гостей міста.

вул. Волошина

Вулиця Волошина отримала свою назву вже в роки незалежності на честь колишнього президента Карпатської України Августина Волошина. Це одна з найбагатших на архітектурні та історичні пам’ятки вулиця Ужгорода. У різний історичний час окремі частини вулиці мали власні назви.

Римо-католицький костел св. Георгія (Юрія) 1762-1766 рр. з розписами Яноша Лукача (1763) та необарочним вівтарем з картинами Л.Й.Краккера (1895) (вул. Волошина, №9).

Перший церковний дівочий виховний заклад міста – римо-католицький ліцей св. Гізелли, 1902-1907 рр., чия скульптура і сьогодні прикрашає фронтон Ужгородського державного музичного училища ім. Д.Є. Задора (вул.Волошина, №13).

Св. Гізелла (бл. 985 – 1065 рр.) – дружина першого угорського короля Іштвана І Святого (975 – 1038 рр.), яка після смерті чоловіка повернулася на батьківщину в Баварію, де здійснила постриг, а після смерті була канонізована. Радянська влада передала будинок музичній школі. Нові господарі зняли з даху хрест, а скульптуру св. Гізелли замурували і лише в 1996 р. скульптуру було відновлено.

Частину кварталу вулиці Волошина займають будівлі колишнього пасажу «короля взуття Томаша Баті» – т. зв. пасажу Баті, через який також можна потрапити на Театральну площу та ще й полюбуватися або навіть придбати полотна сучасних закарпатських художників.

За адресою вул. Волошина, №37 знаходиться Закарпатський художній інститут. Перший художній навчальний заклад на Закарпатті засновано у березні 1946 р. під назвою Ужгородське державне художньо-промислове училище на чолі з А.М. Ерделі. Викладачами в училищі були такі видатні митці як Йосип Бокшай, Федір Манайло, Андрій Коцка, Адальберт Борецький, Ернест Контратович, Іван Гарапко, Василь Свида,Вільгельм Берец, Шандор Петкі, Віктор Демидюк, Людмила Аверкієва, Аттіла Дунчак, Йосип Пал, Іван Манайло, Микола Медвецький, Павло Балла, Едіта Медвецька, Іван Маснюк, Василь Петрецький та інші.

У 1990 р. колектив училища під керівництвом Івана Небесника розпочав зміни в навчальному процесі та відкривати нові спеціальності. У 1995 р. з дозволу Кабінету Міністрів України училище було перейменовано в Ужгородський коледж Мистецтв ім. А. Ерделі з правом підготовки бакалаврів, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2003 р. № 361-р було створено Закарпатський художній інститут. Коледж було включено до структури під назвою Коледж мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатського художнього інституту. До викладацької діяльності було запрошено провідних художників Закарпаття – В’ячеслава Приходько, Василя Скакандія, Людмилу Корж-Радько, Одарку Долгош-Сопко, Бориса Кузьму та інших. У червні 2009 р. відбувся перший випуск п’ятого курсу інституту, які захистили рівень спеціаліста зі спеціальностей образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, а також дизайну.

В кінці вулиці розташована монументальна споруда колишнього Василіанського монастиря, 1912 р. Нині тут навчаються студенти фізичного і біологічного факультетів Ужгородського національного університету, а також знаходиться унікальний зоологічний музей (вул. Волошина, № 54).

У внутрішньому дворі монастиря до 1947 р. стояла церква заснована православними греками. Спочатку греки відвідували греко-католицьку церкву на Цегольні, проте в 1782 р. громада вирішує побудувати власний храм. Єпископ Андрій Бачинський виступив проти, оскільки не хотів щоб греко-католицька церква втратила багатих прихожан-греків. Однак влада комітату також була зацікавлена в грецьких капіталах, тому посприяла отриманню земельного наділу та дозволу на будівництво. Протягом 1786-1787 рр. новий храм було побудовано. Навколо церкви відкрили також кладовище, де ховали тільки вірників. До середини 19 ст. грецька релігійна община зменшилася, а в 1900 р. земельний наділ з усім майном було продано Мукачівській греко-католицькій єпархії. У 1906 р. церкву та найближчі околиці знищила пожежа.

В жовтні 1911 р. на земельному наділі було освячено засновчий камінь майбутнього Василіанського монастиря. Будівництво за проектом ужгородського архітектора Е.Ковоша тривало один рік. До Першої світової війни це була найвища будівля Ужгорода. З 1921 р. половину монастирських приміщень зайняла Президія суду Підкарпатської Русі, тому кількість навчальних місць довелося скоротити. До того ж більшість учнів повинна була платити за помешкання та інші послуги: 3500 чеських крон, 6 кг жиру, 18 кг квасолі та 100 яєць на рік.

У 1925 р. при монастирі засновано друкарню, а 1 вересня 1937 р. у Святовасиліанському монастирі відкрито гімназію з українською мовою навчання (діяла до 1938 р.).
Колишню грецьку церкву, котра використовувалась як складське приміщення, було відбудовано й посвячено на честь св. Василія Великого. Й. Бокшай зробив гарні розписи на стінах.

Початком занепаду монастиря стало рішення Першого Віденського арбітражу, за яким Ужгород відійшов до Угорщини. А з приходом радянської влади монастир взагалі було закрито, майно конфісковано, а храм перетворено на склад. Всі монастирські приміщення було передано Ужгородському державному університету.

вул. Івана Ольбрахта

Вулиця виникла у другій половині 19 ст. і називалась Підвальним рядом. Підвальний ряд був улюбленим місцем відпочинку ужгородців, тому що саме тут можна було скуштувати різноманітні сорти місцевих вин.

На вулиці І.Ольбрахта, за колишнім Василіанським монастирем, знаходиться Ботанічний сад Ужгородського Національного Університету, у якому зібрані близько 3800 видів рослин. Ботанічний сад було створено в 1946 р. і займає він площу 4,5 га.

Навпроти знаходиться колишній особняк письменника Івана Ольбрахта (вул. Ольбрахта, №21)

З лівої сторони вулиці в андезитовому тілі замкової гори привертають увагу старі винні підвали. Над винними підвалами, на крутому схилі замкової гори, привертає увагу будівля в стилі конструктивізму, де сьогодні розміщується Гунгарологічний центр УжНУ. Це – колишня вілла Андрія Бродія (1895-1946), відомого закарпатського політичного діяча.