Бердичів

Бердичів – райцентр Житомирської області.
Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов’янського слова «бердо» — урвище, або ж від власного імені Бердич. У 1430 році великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та Звенигородському наміснику Калинику. Його підданий Бердич і заснував тут хутір, який згодом почав називатися Бердичевом. 1546 року в акті розмежування земель між Литвою і Польщею Бердичів згадується як власність магнатів Тишкевичів.

Наприкінці XVI ст. Я. Тишкевич почав споруджувати замок, 1627 року — монастир. З цього часу Бердичів став містечком. У 1630 році власник його подарував замок католицькому ордену босих кармелітів, що утримував для свого захисту військовий гарнізон з кількома гарматами.

1634 р. єпископ Київський Андрій Шолдрський освятив наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Св. Михаїла Архангела, Св. Івана Хрестителя та Св. Івана Євангеліста. Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костелу — ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю.

Коли в Україні почалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, загони повстанців на чолі з Максимом Кривоносом у червні—липні 1648 року завдали польсько-шляхетському війську ряд нищівних ударів і визволили містечко від поляків, зруйнувавши при цьому замок і монастир. Образ Матері Божої вивезли до Львова. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих.

Між нащадками Яна Тишкевича та орденом кармелітів до 1717 року йшла боротьба за замок. Процес виграли ченці, які почали відбудовувати замок, укріпили мури, збільшили кількість гармат. У 1739—1754 рр. вони побудували кафедральний костьол. Бердичів знову став одним з осередків католицького впливу на Правобережній Україні. З цією метою при костьолі було відкрито кармелітську школу, а з 1758 року й друкарню. З середини XVIII ст. власником містечка став магнат Радзівілл. Йому належало в Бердичеві майже 8 тис. десятин землі.

Монастирська діяльність не подобалась владолюбній Росії. У 1866 р. царським урядом, що окупував Польщу, монастир було скасовано. Офіційною причиною скасування стало вбивство з-за рогу ігумена монастиря отця Салетія в ім’я Св. Петра Ноласко Мартусевича, що сталося у 1864 р. Монастир зайняв київський генерал-губернатор. Приміщення використовувались різними урядовими установами.
1918 р. кармеліти босі знову повернули право власності на монастир. Вони керували парафією до 1926 р. Після смерті останнього кармеліта отця Терезія Болеслава Штобрина, комуністична влада взяла монастир у державну власність. У верхнім костелі було створено музей, а у нижнім — атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз в монастирі виникла пожежа. Вірогідно, в її полум’ї загинула чудотворна ікона.

Протягом 1970—1980 рр. адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам’яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи — музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.

В 1992 р. будівлі костьолу були передані в оренду католицькій громаді, яка розпочала відбудову власним коштом. На 1997 були відреставровані й стали використовуватися корпус келій, вежа та нижній храм костьолу. Реставрований також будинок настоятеля і фасади верхнього костьолу та його східна вежа.
У 1998 році в костьолі створено Санктуарій Божої Матері Бердичівської, яка була освячена і коронована Папою Римським Іоанном Павлом II.

 


Просмотреть Бердичів на карте большего размера
Бердичів, Бердичівський р-н, Житомирська обл., замок – монастир католицького ордена босих кармелітів | Мандрівка Україною