Ізки
В Ізках будуються нові підйомники на гору Магура: двокрісельний довжиною 1200 м та бугельний – 950 м.
Село Ізки (угор. Iszka) Міжгірського району, Закарпатської області розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Верх, Боржавською полониною та полонинськими верхами Мідяницькою Ялиною, Голицею та Жидом Магурою.
Назву “Ізки” пов’язують зі словом “іскра”. Розповідають, що в часи Олекси Довбуша на місці сучасного села була дуже вузька дорога і коли нею їхали опришки то з каміння сипалися іскри. Згодом новоутворене село назвали Ізками. Ізки були улюбленим місцем відпочинку гірських вівчарів, адже саме тут можна було напитися цілющої води з природного джерела Зимівкова криниця, яке на жаль, було знищене внаслідок неконтрольованої вирубки лісів. Звідси бере початок потічок, який у селі називають Волоським,тому що в 12-16 ст. сюди приганяли з гірських пасовищ на водопій волів.
За переказами, в Ізках ніколи не було убивств та повстань.
Ізки згадуються в документах від 1600 р., а в 18 ст. село називалося Ізки – Пилипець. В 15 ст. ці землі належали феодалам Урмезеям, з 1467 р. – Довгаям, а з середини 17 ст. – Жигмонду Ліпчаю. Після поразки повстання 1703 – 1711 рр. село входить до володінь магнатів Телекіїв.
В 1872 р. починаються роботи зі спорудження залізничної колії Львів – Мукачево та численних лісопилень, що значно пожвавило життя селян та загалом цієї частини Закарпаття. Проте робочих місць не вистачало, тому ізчани змушені були емігрувати.
Після Першої світової війни значна частина Закарпаття ввійшла до складу Чехословаччини, але це практично не вплинуло на повсякденне життя в селі, а от за радянських часів Ізки стають одним з найбільших сіл Міжгірського району. Проте влада досить прискіпливо ставиться до місцевих жителів, забороняється ходити до церкви і історики чомусь не хочуть згадувати, що в 1948 – 1949 рр. тут був голод.
З 2006 р. в Ізках будуються нові підйомники на гору Магура: двокрісельний довжиною 1200 м та бугельний – 950 м. Тут також працює турбаза “Ізки”.
В середині 18 ст. в Ізках діяли три дерев’яні церкви Благовіщенню Пресвятої Діви Марії, св. Параскевії та св. Миколи Чудотворця, але до наших днів збереглася лише остання.
Дослідники припускають, що Миколаївська церква була збудована на початку 18 ст., в 1751 р. відремонтована, а в 1798 р. перебудована.
На сьогодні будівля храму є класичним зразком “верховинського бароко”.
В інтер’єрі храму збережено зразки народного різьбярства – іконостас 18 ст., свічники, дерев’яну люстру. Ікону Богородиці, яку називають “Закарпатською Мадонною”, а також зразки темперного живопису храму було пошкоджено та замальовано.
Біля церкви знаходиться унікальна на Закарпатті дерев’яна дзвіниця, яка за своєю формою спрямована догори.
Де зупинитись
При зменшенні карти, можна побачити більше пропозицій. Наведить курсор на прямокутник з ціною для
того щоб побачити інформацію про помешкання, або натиснить щоб перейти на бронювання.
Booking.com