Нижня Апша

Нижня Апша (угор. Alsoapsa; рум. Apsa de Jos) село Тячівського р-ну, Закарпатської обл. розташоване в нижній частині р. Апшиця (притока Тиси), від якої власне і походить його назва ( “апе”, у перекладі з румунської означає “вода”). За радянських часів з 1948 р. і до 2003 р.село носило назву Діброва (поряд знаходиться г. Думбрава).

Територія села Нижня Апша була заселена з давніх давен, про що свідчать виявлені тут залишки поселення епохи раннього палеоліту (більше 50 тис. р. тому) і скарб, що складається з 35 бронзових виробів епохи пізньої бронзи (кінець ІІ тисячоліття до н. Ери).

Нижня Апша, як і сусідні села Середнє Водяне (Середня Апша) та Верхнє Водяне (Верхня Апша), була заснована на “волоському праві”, виходцями з балканської Валахії. Населення тут і нині розмовляє румунською мовою.
Жителі села брали активну участь у селянському повстанні 1514 р. та в антигабсбургському національно-визвольному повстанні 1703-1711 рр. Після поразки останнього люди, не витримавши переслідувань, тікали і ховалися в навколишніх горах та лісах і до 1720 р. в селі залишилося лише 9 людей.

Сучасне село вражає своєю забудовою – в основному це величезні дво-, три- та чотириповерхові будинки з такими ж височенними металевими огорожами, в основній своїй масі зведені без смаку, від яких віє бетонною прохолодою, а не родинним затишком.
Якраз серед таких “будівельних потвор” стоїть одна з найдавніших дерев’яних пам’яток Закарпаття – двозрубна Миколаївська церква (1604 р, п. п. 18 ст.).

Церкву зведено з дубових брусів та вкрито дубовим лемешем. Від первісної будівлі збереглися зруби стін та перекриття над бабинцем.

Над бабинцем підіймається квадратна в плані вежа з круговою аркадою голосників. Двосхилий дах прикрашено декоративними башточками зі шпилями.
В інтер’єрі збкрігся живопис 1825р. (художник М. Манькович) і різьблення (П. Томашек).
На захід від храму розташована квадратна в плані, одноярусна дзвіниця (18 ст.) з шатровим дахом, покритим лемешем.

За радянських часів церква тривалий час стояла закритою, а згодом була перетворена на музей народного побуту. У 1994 р. храм повернуто греко-католицькій громаді.

Неподалік знаходиться нова мурована церква св. Петра і Павла.
Є дані, що в селі зберігся ще один храм – церква св. Василя Великого (д.п.18 ст., 19 ст.)
Найдавніше зображення церкви 1920-х рр. залишив чеський дослідник Підкарпатської Русі Флоріан Заплетал (1884 – 1969).

На жаль, з того часу будівля зазнала кардинальних змін: замість готичного шпилю башту увінчує чотирисхиле бляшане шатро, дах вкрито етернітом,башту і опасання оббито бляхою, дерев’яні східці замінено бетонними,стіни зрубів пофарбовано,всередині церкву оббито картоном і також пофарбовано.
Біля церкви стоїть одноярусна дерев’яна дзвіниця. Церква належала православній громаді. Після переходу в новозбудований храм доля дерев’яного храму під питанням.